Лайфхаки та поради для педагогів

ЯК ШВИДКО ЗАСНУТИ У СТАНІ СТРЕСУ?

Науковці стверджують, щоб швидко заснути людині потрібно від 15 до 20 хвилин. Проте це вдається не всім. Що робити, коли не можеш заснути?

Метод військових США

Кажуть навіть, що такий метод підходить людям, які хочуть заснути в сидячому положені:

намагайтеся розслабити всі м’язи обличчя;

руки опустіть вздовж тіла, це допоможе зменшити напругу;

видихніть і розслабте грудну клітку;

потім поступово потрібно розслабляти ноги, литки, стегна;

уявіть спокійну сцену і очистіть розум на 10 секунд.

Якщо це не допомогло і ви не змогли заснути, намагайтеся упродовж 10 секунд повторювати фразу «Не думати».

2 Як заснути за 1 хвилину: унікальний метод дихання 4-7-8.

Як заснути за 1 хвилину - це фішка вченого Ендрю Вейла.

За допомогою контрольованого дихання організм розслабляється і ви можете швидше заснути.

Методику дуже просто запам’ятати:

1.Впродовж 4 секунд потрібно спокійно і повільно вдихати повітря носом.

2.На 7 секунд затримайте дихання.

3.Повільно видихайте повітря ротом протягом 8 секунд.

Щоб швидко заснути, описані дії потрібно повторити хоча б три рази. Доктор Вейл заявляє, що дана вправа є природним заспокійливим методом і швидко занурює людину в сон.

3. Сон за 2 хвилини: спосіб від видавництва The Independent.

До речі, цей трюк вже використовують у британській армії.

- Секрет, як заснути за 2 хвилини, доволі простий:

- розслабте всі м’язи тіла, починаючи з обличчя;

- видихніть і вдихніть;

- намагайтеся ні про що не думати протягом 10 секунд;

- потім уявіть, що ви лежите в каное посередині спокійного озера і дивитеся у небо або відпочиваєте в гамаку в темній кімнаті;

- намагайтеся детально побачити кожну деталь сцени.

Вважається, що цей метод після шести місяців практики в 96% випадків допомагає повністю побороти безсоння. Щоб заснути, потрібно повністю заспокоїти свої думки.

Якщо ці методи не допомагають, зверніться до медиків за допомогою.

Вправи які вчитель може використовувати як для стабілізації свого стану так і для дітей на уроці після повітряної тривоги 

«Як ти?»: оприлюднено номери психологічної допомоги

МОН оприлюднило номери телефонів, за якими можна отримати безоплатну допомогу для подолання стресу та тривожності.

 В Україні розпочалася інформаційна кампанія «Скажи чесно, як ти?», що має на меті допомогти громадянам подолати стрес і тривожність.

Міністерство освіти і науки опублікувало номери «гарячих ліній», на які можна звернутися для отримання безоплатної психологічної допомоги:

1. лінія Національної психологічної асоціації 0 800 100 102 (з 10:00 до 20:00 щодня)

2. урядова лінія 1547 (цілодобово);

3.лінія міжнародної гуманітарної організації «Людина в біді» 0 800 210 160 (цілодобово)

4.  Київський міський центр психолого-психіатричної допомоги при станах душевної кризи 044 456 17 02, 044 456 17 25 (цілодобово);

5.  лінія емоційної підтримки МОМ 0 800 211 444 (з 10:00 до 20:00 щодня);

6.  лінія запобігання самогубствам Lifeline Ukraine 7333 (цілодобово);

7. лінія кризової допомоги та підтримки Українського ветеранського фонду при Міністерстві у справах ветеранів 0 800 33 20 29 (цілодобово);

8. національна гаряча лінія із запобігання домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації ГО «Ла Страда-Україна» 0 800 500 335 (з мобільного або стаціонарного) або 116 123 (з мобільного, цілодобово).

Окрім того, діти, молодь, батьки та вчителі також можуть звертатися по допомогу до експертів проєкту психологічної підтримки «Поруч», корисну інформацію також розміщено на платформі «Спільно».

Нагадаємо, через масовану ракетну атаку по всій території України російською армією деякі українці почали занурюватися у стан психологічного дисбалансу та тривожності. І хоча всі розуміють, що росія програє цю війну, хоч і намагається посіяти в Україні хаос та паніку, проте тривога не залишає українців. Психологи підготували низку порад, які допоможуть заспокоїтися під час війни.

 Профілактика емоційного вигорання під час війни. Формування ресурсного стану вчителя

8 порад, що робити, якщо діти грають у жорстокі ігри 

        Якщо ви помітили, як діти грають у жорстокі ігри, під час або в результаті яких гравців б’ють чи ображають, точно не працюватимуть жорсткі заборони (“Не грайте в цю гру!”), обезцінювання (“Та що ви робите?”, “Це дурна гра й дурний фільм, у якому це показували”), ігнорування (“Якщо будеш грати в це, я з тобою не розмовлятиму”). 

      Дитяча й сімейна психологиня, президентка Професійної Асоціації Дитячих Аналітичних Психологів Катерина Гольцберг пояснює, що, як наслідок, дитина робитиме все те саме (гратиме в жорстокі ігри чи дивитиметься жорстокі фільми), але таємно. До того ж із бажанням помститися дорослим за заборону. Наслідки можуть бути ще гіршими. Адже дитина отримуватиме від цього задоволення. Тоді адреналіно-дофаміновий “коктейль” може спричинити додатковий сплеск агресії. “Нова українська школа” поговорила з психологинею про те: - що робити, якщо дитина грає в жорстокі ігри; - як діяти, якщо жорстокі фільми чи відео вмить стали дуже популярними; - до чого призводить схильність до жорстокості в дитинстві. 

 ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ДИТИНА ГРАЄ В ЖОРСТОКІ ІГРИ 

        Нещодавно протягом кількох днів у 90 країнах одночасно став популярним серіал “Гра в кальмара”. Серіал розповідає про групу людей, яким потрібні гроші і які погоджуються грати в дитячі ігри. Однак тих, хто програють, убивають. Попри те, що фільм можна дивитися з 18 років, діти підхопили подібну гру. 5 жовтня директорка школи в Бельгії написала пост у Facebook про те, що діти грають у “Гру в кальмара” в школі й б’ють одне одного. 

     Катерина Гольцберг пояснює, що робити в подібних випадках: 

 1. Треба з’ясувати й розрізнити, чи справді небезпечна гра й що саме небезпечно в грі, у яку грають діти. Можливо, це просто гра, яку вони запозичили з фільму, але без небезпечних наслідків. “Дорослі часто вводять беззмістовні заборони, бо не знають, що робити. Насамперед треба спокійно запитати дітей: “Що це?”, “У що ви граєте?”, “Які правила?”. Адже ігри з фільму “Гра в кальмара” – це відомі дитячі ігри. Наприклад, у першій грі “Тихіше їдеш – далі будеш” нічого жахливого немає. Інша справа – як наслідки гри інтерпретують у фільмі: програвших вбивають. Якщо діти грають і в них є потреба в результаті бити одне одного – саме це погано”, – говорить психологиня. 

 2. Якщо після наших досліджень дитяча гра справді виявилася жорстокою, можна застосувати правило “все, що ми не можемо заборонити, можна очолити”. Так, треба дати можливість розвиватися іграм у тому напрямі, у якому ми хотіли б. Тоді дорослі можуть контролювати те, що відбувається: ввести свої правила, обмеження, ставлення до тих, хто програли та виграли. Це можуть робити вчителі в школі. До того ж вони можуть додавати “покарання” й нагороди, що стосуються навчання. Наприклад, той, хто програв, писатиме зайву самостійну роботу. Тобто дорослі мають запропонувати дітям щось натомість. Так діти реалізовуватимуть свій азарт. “Найстрашніше для дорослих – втратити контроль. Коли вони втрачають його, стає страшно й з’являється бажання забороняти. Забороняти не варто й неможливо. Тоді гра просто перейде в “підпілля”, – пояснює Катерина. 

 3. Якщо дорослі помітили прояви жорстокості, це треба відразу зупинити й обговорити. Мовляв, фільм – це фільм, це мистецтво. Реальність – інша, ми не хочемо, щоби хтось помер, а те, у що ви граєте, – небезпечно. 

 4. Треба визначити правила безпеки. 

 5. Можна запропонувати альтернативні ігри. Наприклад, показати, у що грали ви, коли були дітьми. “Натомість можна пограти у “Вибивало”. У такій грі дитина реалізуватиме свою агресію, водночас це досить безпечна гра без наслідків. Загалом ігри з м’ячем дуже добре “відіграють” агресію. М’яч – це суб’єкт, який не псується від агресії, а, навпаки, покращує свої якості: летить, стрибає. Також підходять настільний теніс і баскетбол”. 

      Тож якщо вчитель помічає за дітьми жорстокі ігри, він може поділитися ситуацією з учителем фізкультури й запропонувати пограти в альтернативні ігри з ними. Учителі фізкультури мали б знатися на іграх, під час яких можна виплеснути агресію: вони дозволяють перестрибувати через когось, грати в м’яча. Тобто є можливість поштовхатися в безпечному форматі під наглядом дорослого. 

 ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ЖОРСТОКІ ФІЛЬМИ ВМИТЬ СТАЮТЬ ПОПУЛЯРНИМИ 

      Психологиня пояснює, що неможливо вберегти дітей від контенту, що вмить стає популярним і про який говорять усі. Так чи інакше вони захочуть “торкнутися” його, інакше відчуватимуть себе білими воронами. Дорослі мають обговорювати з дітьми вікові обмеження. Мовляв, бачиш, тут стоїть знак “16+”, отже – таке кіно можуть дивитися люди від 16 років. Утім, ми маємо сказати: “Якщо ти дуже хочеш це подивитися, давай подивимося разом”. “Це – про співпрацю, можливість домовлятися з дітьми. Діти з величезним задоволенням дивляться фільми разом зі своїми батьками. Однак, на жаль, вони їм дуже рідко пропонують робити це разом. І тому вони знаходять, з ким їх дивитися”, – каже Катерина Гольцберг. 

      Натомість, якщо ви дивитеся фільм чи серіал разом, є можливість обговорити, що це, чому так трапилося, дії героїв і їхні почуття, мотиви, морально-етичні моменти, чому люди це роблять, які цілі. “Припустимо, головний герой у “Грі в кальмара” має допомогти мамі, тоді можна поговорити з дитиною про те, що було б, якби його таки вбили, як почувала б себе мама. А багато людей програли – і в них також залишилися матері. Таке кіно – це привід обговорювати такі речі з дітьми, а не протистояти, мовляв, не дивися це”. Звісно, каже Катерина, питання до тих, хто виставляють такі фільми у вільний доступ, адже так вони стають доступними дітям. Утім, у сучасному світі складно вибудувати жорсткі обмеження. 

      Тобто, якщо ви бачите, що фільм чи будь-який інший творчий продукт нашумів у світі, він жорстокий чи має інші суперечливі питання, треба розуміти, що дітей точно тягнутиме його переглянути. Тому краще випередити наслідки: подивитися цей фільм, гру, відео чи інший продукт разом із дитиною. У старшому віці діти не завжди хочуть дивитися фільми чи відео з дорослими. Наприклад, серіал “Сексуальна освіта” дуже незручно дивитися з батьками. Тоді треба подивитися фільм, відео чи серіал окремо. А потім обговорити те, що хвилює підлітка. Обговорювати фільм із дитиною треба, маючи розуміння, що там було. 

ДО ЧОГО ПРИЗВОДИТЬ ЖОРСТОКІСТЬ І ПРО ЩО ЦЕ ГОВОРИТЬ 

     Психологиня пояснює, що від жорстокої гри відмовлятимуться діти, якщо вони менш азартні чи їх це лякає. Але не можна проводити пряму кореляцію між тим, що діти погоджуватимуться на жорстокі ігри, і що в них відбувається вдома. Тим не менше, діти, у яких удома переважають жорстокі й насильницькі методи виховання, швидше включаються в такі ігри, не дивляться на думку дорослих і авторитет. До того ж у дітей із сімей, де їх б’ють і де є булінг, більше шансів стати й жертвою, й агресором. Так, ігри накладаються на сімейну ситуацію, у якій уже є насилля. “Тут важливий психотип людини і її схильність грати в більш жорстокі ігри. Звісно, це може перетворити людину на насильника, а може й не перетворити. Можливо, вона “відіграє” цю свою потребу бути жорстокою. Натомість багато залежить від подальших кроків. Куди це приведе? Якщо це маленька дитина й ми схвалюємо насилля, наприклад, б’ючи її у відповідь, то це може перетворитися на травму. Якщо ми “гасимо” насилля, намагаючись запропонувати нормальні методи відігравання агресії, то нічого страшного, найімовірніше, не буде – просто це треба тримати під контролем”, – каже Катерина Гольцберг. 

    Вона розповідає, як іноді схильність до жорстокості виливається в серйозні наслідки. Наприклад, в агресію, спрямовану на себе, у ризиковані дії, на кшталт руфінгу (коли діти стрибають дахами) і зацепінгу (ходять дахами потягів) або в селф-харм (ріжуть собі шкіру, залишаючи шрами), який нині дуже популярний серед дівчат. Дорослі мають відслідковувати ці дії. У такому випадку Катерина радить вести дитину до психолога й розбиратися. Адже причини поведінки можуть бути дуже різні. Наприклад, депресія.

 Марія Марковська, “Нова українська школа” 

 Фото: автор – Syda_Productions, Depositphotos

Що можуть зробити педагогічні працівники… 

        У закладі освіти вирішальна роль у боротьбі з булінгом належить педагогічним працівникам. Проте впоратися з цією проблемою вони зможуть тільки за підтримки керівництва школи, батьків, представників місцевих органів влади та громадських організацій. 

          Для успішної боротьби з насильством у закладі освіти: 

1.  усі  члени шкільної спільноти мають дійти єдиної думки, що насильство, цькування, дискримінація за будь-якою ознакою, сексуальні домагання і нетерпимість у закладі освіти є неприйнятними; 
2. кожен має знати про те, в яких формах може виявлятися насильство й цькування і як від нього страждають люди. Вивчення прав людини і виховання миролюбства має бути включено до шкільної програми;
3. спільно з учнями мають бути вироблені правила поведінки у класі, а потім загальношкільні правила, складені в позитивному ключі «як треба», а не як «не треба» поводитися. Правила мають бути зрозумілими, точними і короткими; 
4.  дисциплінарні заходи повинні мати виховний, а не каральний характер. Осуд, зауваження, догана мають бути спрямовані на вчинок учня і його можливі наслідки, а не на особистість порушника правил; 
5. жоден випадок насильства або цькування і жодну скаргу не можна залишати без уваги. Учням важливо пояснити, що будь-які насильницькі дії, образливі слова є недопустимими. Реакція має бути негайною (зупинити бійку, припинити знущання) та більш суворою у разі повторних випадків агресії; 
6. аналізуючи ситуацію, треба з’ясувати, що трапилося, вислухати обидві сторони, підтримати потерпілого й обов'язково поговорити із кривдником, щоб зрозуміти, чому він або вона так вчинили, що можна зробити, щоб таке не повторилося. До такої розмови варто залучити шкільного психолога; 
7. залежно від тяжкості вчинку можна пересадити учнів, запропонувати вибачитися, написати записку батькам або викликати їх, позбавити учня можливості брати участь у позакласному заході; 
8. учням треба пояснити, що навіть пасивне спостереження за знущанням і бійкою надихає кривдника продовжувати свої дії. Свідки події повинні захистити жертву насильства і, якщо треба, покликати на допомогу дорослих; 
9. потрібно запровадити механізми повідомлення про випадки насильства. Ці механізми мають забезпечувати учням підтримку і конфіденційність, бути тактовними; 
10. для успішного запобігання та протидії насильству треба проводити заняття з навчання навичок ефективного спілкування та мирного розв’язання конфліктів.   

Особливості поведінки учнів з різними типами сприймання

У батьків та вчителів є багато можливостей поспостерігати за різними типами учнів та, як вони собі ведуть за буденними справами. Наприклад, подивитися хто як записує домашнє завдання . Припустимо, воно записане на дошці:

1.Візуал сприймає інформацію здебільшого візуально, тому йому недостатньо слухати пояснення вчителя - йому необхідні схеми, графіки, макети, ілюстрації. Для включення візуалів у роботу рекомендується використовувати дієсліви, активізують зорову систему: подивись, бачиш, уяви собі і так далі, а також слова, що описують колір, форму, розмір об'єкта. У візуалів швидка мова і висока швидкість реакції, оскільки вони мислять образами.

2. Кінестетик не може сидіти на місці в момент пояснення нового матеріалу - адже засвоєння інформації у нього йде через рух. Розуміння цієї особливості допоможе дорослим терпиміше ставитися до непосидюх, у розмові з якими краще використовувати слова та приклади, пов'язані з описом рухів і відчуттів - доторкнися, відчуй, візьми, пройдись (за текстом). Мова кінестетиків зазвичай замедлена, бо вони прислухаються до своїх тілесних відчуттів.

3 . Діти з провідним аудіальним каналом сприймають інформацію насамперед «на слух». Активізація цього каналу відбувається за допомогою слів: послухай, почув, прислухайся. Аудіалі відрізняються логічністю та раціоналізмом мислення, їх мова розмірена, ритмічна і послідовна.

Навчальна програма здебільшого орієнтована на візуалів . Кінестетики та аудіали змушені «перекладати» навчальний матеріал на свою мову, що потребує додаткових сил і часу, призводячи до хронічної неуспішності. Кінесіологам допоможе визначення «ведучого» око і вухо – щоб посадити ученика зліва чи праворуч на такому відстані від дошки, яке дозволить йому засвоювати інформацію в максимальному обсязі.

          Багато що може дати спостереження за учнями під час перерви.

1. Візуали: найчастіше залишаються у класі, якщо більшість учнів з нього виходять. Для нього головне – можливість спокійно поринути у свої зорові образи. Але йому можуть помішати шумні діалоги аудіалів чи рухливі ігри кінестетиків. Тоді він воліє вийти в коридор, де спостерігатиме за іншими учнями чи розд і влюватиметься інформацію на стінах.
2. Аудіалі: використовують перерву, щоб наговоритись. Особливо якщо на попередньому уроці доводилося «тримати ріт на замку».
3. Кінестетік: Йому Перерва а потрібна для того щоб по руху тись та розім'ятісь.  

         Ці спостереження говорять про те, що кожна дитина інстинктивно вибирає спосіб відновлення сил притаманний лише їй .

         Спеціалісти кажуть, що від візуала можна вимагати швидкого розв'язування завдань . Візуалу потрібний під рукою листочок, на якому процес осмислення та запам'ятовування матеріалу можна малювати, креслити. Можна використовувати комп'ютер та проекційну техніку для пояснення теми. В ід аудіалу – швидкого повторення почутого матеріалу; від кінестетика краще не чекати не того, не іншого – він потребує іншого відношення, йому потрібно більше години та терпіння зі сторони вчителів та батьків.  

                У класі рідко буває без зауважень. Найбільший ефект буде, якщо ви зробите його відповідно до способів сприйняття інформації даної дитини. Візуалу краще зробити сигнал рукою, аудіалу тихенько промовити: «поважно чи тихіше». А кінестетику достатньо покласти руку на плече.